2015

_____________________________________________________________________________________________________стаття за 2014р.

Фрагмент з книги «5 шляхів до серця дитини»

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас – дорослих – також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю «мову», дитина краще зрозуміє їx.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов – це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.

Основне батьківське завдання – виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне – будувати виховання на любові.

Впевненість у любові оточуючих.

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього – як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов’ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов – це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як  вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче – ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої  батьківські обов’язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся – вимоги надто високі». А в результаті – невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

Найголовніше – ЛЮБИТИ!

Перші роки. Для немовляти молоко i ніжність – синоніми. Воно не розрізняють такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, i без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини дитини з матір’ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров’я, це:

• дотик;

• ласкаві слова;

• ніжна опіка.

Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших – є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама – це не одне й теж саме.

Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.

Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов «по бартеру» – в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся – це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

1)   дотик;

2)   слова заохочення;

3)   час;

4)   подарунки;

5)   допомога.

Якщо в сім’ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам’ятати, що до п’яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.

Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м’яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: «Ти не міг би…», «Може зробиш…», «Мені було б приємно, коли ти…». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу – своїй дитині.

Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу – це плата, якщо намагаєтеся підкупити її – хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов’язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка, горішок тощо. Головне – придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків – почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.

Допомагати дітям – не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

10 «золотих правил» виховання щасливих дітей

_____________________________________________________________________________________________________ стаття психолога 2014р.

Пам’ятка для батьків, як підготувати дитину до екстреної ситуації .

        Перше: це запам’ятати – «Спокійні батьки – спокійні діти». Розмовляючи про війну чи іншу екстрену ситуацію варто бути дуже обережним і пильно слідкувати за власними емоційними реакціями, щоб не нагнати зайвого страху на дитину. Чим впевненіше ви говорите, тим в більшій безпеці чується дитина. Тримайте під контролем свій емоційний стан, у разі потреби звертайтесь по підтримку до близької особи чи спеціаліста.

        Заздалегідь написати на окремому листку телефони і адреси найближчих родичів до яких можна зателефонувати у разі, якщо з вами не буде зв’язку. По можливості вивчіть з дитиною цю інформацію (особлива увага для стаціонарних номерів телефону) чи розмістіть її десь в полі зору. Маленьких дітей навчіть чітко пам’ятати своє прізвище та адресу. Це варто зробити і без згадувань про особливі обставини, така інформація навіть у мирний час є потрібною.

        Домовтеся з дітьми та іншими членами сім’ї про місце, де у разі небезпеки ви будете чекати один на одного (тут звірятися із даними МНС про поводження мирного населення під час військових дій).

        Чим старша дитина, тим більше інформації їй надавайте. Зважайте на те, як ви це робите. У ваших словах має бути багато чіткості і впевненості, що все буде гаразд. Чим менша дитина, тим більше ігрового моменту (напр.., імітація гри в хованки). У розмові звертайте увагу на індивідуальні можливості вашої дитини (вікові, емоційні, пізнавальні) сприйняти ту інформацію, яку ви прагнете до неї донести.

          Якщо є пряма загроза військових дій, разом з дитиною зберіть необхідні речі, облаштуйте місце, де можна перечекати небезпеку. Обов’язково візьміть із собою улюблену іграшку дитини, горнятко чи інший цінний для неї предмет.

           Не знецінюйте переживань дитини. Якщо вона звертається до вас із своїми страхами, переживаннями, тривогами будьте готові вислухати і максимально підтримати. Якщо дитина задає питання на які у вас немає відповіді або правда не однозначна, не обманюйте. Іноді варто визнати, що є речі, яких ви не знаєте, але зробите все, щоб максимально вберегти себе і рідних.

          Пам’ятайте про свою безпеку. Часто діти тривожаться, що щось трапиться з батьками чи іншими близькими. Повторюйте, що ви будете максимально обережними. Це дає впевненість дітям, а вам нагадає, що ви відповідальний дорослий, який має ресурс, щоб справитися із складною ситуацією.

          У разі виникнення небезпеки дитина також має мати певні обов’язки, звісно відповідно до віку (узяти свої заздалегідь спаковані речі, домашню тваринку, вимкнути телевізор чи ін.). Таким чином ми підкреслюємо її важливість для сім’ї, а також у потрібний момент скеруємо увагу на звичні речі і дії, що у свою чергу підвищить впевненість.

         Будьте готові повторювати свої пояснення про те,як діяти знову і знову. Багаторазове повторення необхідне дітям. При цьому дуже важливим є тілесний контакт. Обіймайте, погладжуйте, притуляйте до себе – вселяйте впевненість і відчуття безпеки.

        Наше, батьківське, завдання – привнести в ситуацію багато усвідомлення що і як робити, надати їй чіткості, а відтак і розуміння як діяти. Це допоможе зняти зайвий стрес і надасть впевненості.

_______________________________________________________________________________      стаття психолога 2014р.

"Коли людина відчуває біль - вона жива, коли відчуває чужий біль - вона Людина!"

Вічна память всім загиблим в Києві 2014р.

     Ось вже три місяці ми з вами спостерігаємо феномен впливу Майдану, як відображення політичної кризи виконавчої влади в Україні, на процеси в соціумі, в економіці і в сім'ях.

        В ці дні досить часто доводиться  зустрічатися з переживанням у людей гострої травми і ретравматізацій . Навіть ті люди , які проживають події останніх днів далеко від епіцентру , щодня стикаються із зміною звичної картини світу . Кожен день Інтернет і телевізор інформують , що на вулицях можуть убити і вбивають , що в столиці - барикади , одним словом , що жити - небезпечно. Резонансну травму , таким чином , отримують всі. Навіть ті , хто не був активним учасником подій . Картина світу різко змінюється. Люди , які мали травматичний досвід, пов'язаний з насильством , тортурами , насильницькою смертю близьких , отримують ретравматізацію . На рівні почуттів це переживається як шок , невіра в те, що відбувається і трохи пізніше - гнів , агресія. Чим, власне , пояснюються  спалахи насильства , про які ми читаємо й чуємо . Також сильні почуття страху і відчаю. Безпорадність , безсилля на щось вплинути - ось ще одне часте переживання . Багато людей витісняють ці емоції і живуть , начебто , звичайним життям . Але , оскільки емоції є - настає незрозуміла тривога чи дратівливість. Часто її раціоналізують , тобто - пояснюють собі чимось іншим . Наприклад , частішають сварки. Або виникає тривога про своє робоче місце - чи буде воно збереженим ? Хоча об'єктивних підстав турбуватися про своє підприємство і особисто свою роботу у цієї людини , начебто , немає. Дуже багато випадків порушення сну. Загострилися фобії і почастішали конфлікти. Декомпенсовані неврози . Загалом ми зараз зустрічаємося з масовою шокової травмою. У когось - гостра травма , а у когось - вже ПТСР починається (посттравматичний стресовий розлад) , з початку подій досить часу минуло. Ще одна сторона медалі - тривожність . І об'єктивна - тому що люди турбуються про своїх близьких і друзів, про роботу, про гроші , які в банках лежать ( всі бачили черги в банкомати ?) , Про майбутнє країни , в якій ми всі живемо. І невротична , тому що люди , схильні до тривожних розладів зараз в більшості своїй декомпенсовані і отримали загострення .                           

           Непередбачуваність і небезпечність , в принципі , важке переживання для людини. У ситуації тривалої невизначеності та небезпечності можна порадити піклуватися про поточний , моментальний комфорт. Звертати увагу на те , щоб вам не було холодно або голодно або ще якось так , що тіло несвідомо сприйме це як " небезпечність " . І , коли приходить напад тривоги , думки про непередбачуваність ситуації , терміново повертатися в "тут і зараз":  " Ось , зараз , в цю хвилину я сиджу , п'ю чай , перебуваю в рідній квартирі , за стінкою спить дитина , навпаки сидить чоловік , мені тепло , я сита , на мені улюблений домашній костюм , а в руках у мене - тепле і красиве горнятко . Ноги мерзнуть - одягну шкарпетки. Вже не мерзнуть " . Якось так .    Тобто , з думок про непередбачуване майбутнье , про небезпеку повертатися в поточне , зрозуміле та  справжнє. Піклуватися про прості речі , про комфорт в поточну хвилину . Це буде знижувати невротичну тривогу. Якщо ви стали учасником або свідком подій , які вас вразили , викликали відчуття небезпеки для життя , розгубленості , тривоги , і ці почуття не проходять або , навпаки , якщо ви самі дивуєтеся своєму неприродньому спокою - можливо , ви отримали шокову травму. У цьому випадку має сенс звернутися до психотерапевта. Шукайте кризисологів , якщо подіям буквально до декількох днів. Або просто психотерапевтів , які працюють з шокової травмою і ПТСР ( посттравматичним стресовим розладом ) Те ж саме варто зробити , якщо у вас наступили порушення сну , тривога , депресія , виникли страхи , панічні атаки , напади гніву і відчаю. Або якщо ви не можете звільнитися від спогадів і думок про якісь події або обставин. Те ж саме - якщо розвинулися реакції уникнення - тобто , наприклад , якщо важко піти на вулицю , на  якій сталась травмуюча  вас подія. Або ніяк неможливо про неї згадувати. Це - симптоми розвитку ПТСР. Краще звернутися з ними до психотерапевта , не затягуючи .

            "Не дай вам Бог жити в епоху змін!" Оскільки нам з вами "пощастило" жити в такий час, можливо, саме зараз настав час усвідомити, що у житті головне. У цей момент, коли будь-якої миті можна втратити все, легко зрозуміти, з чим можна попрощатися без жалю, а що ви не готові втратити нізащо.          

   ​Згадайте, як давно ви говорили своїм близьким, що ви їх любите.

Чи не час сказати це знову?