Тема "стрес"

         Значною мірою відрив від матері, адже мама – це головне, що було у малюка, вірніше , є і буде… Точніше, це просто «три кити», що утримують на собі малюка. І раптом… раптом мама залишила його. Узяла й «обміняла»на роботу і цим «перекрила кисень». Його неповторна мама у світі знайшла собі якусь роботу і кинула його напризволяще серед жахливої нової обстановки і незнайомих йому дітей , яким немає діла до нього. І щоб у цій новій обстановці протриматись, йому необхідно тут поводитися не так, як удома. Але він не знає цієї нової форми поведінки і через це страждає, боячись, що щось зробить не так. А страх підтримує стрес, і утворюється хибне коло , яке, на відміну від усіх інших кіл, має точний початок – відрив від матері, розлука з матір’ю.

      Отже, розлука – страх – стрес – зрив адаптації – хвороба…Але все це , зазвичай, властиво дитині з важкою або несприятливою адаптацією до дитсадка. Педагогам, що працюють з дошкільнятами, потрібно не забувати самим і вміти пояснити батькам, що існує прямий зв’язок між адаптацією малюка в дитячому колективі та його «історією розвитку». Наведемо анамнестичні фактори ризику, що ускладнюють адаптацію дитини до дошкільної установи.

                1. До пологів (антенатальні фактори)

- Токсикоз I і II половини вагітності.

- Гострі та інфекційні захворювання матері в період вагітності.

- Загострення хронічних захворювань матері в період вагітності.

- Прийом лікарських препаратів мамою під час вагітності.

- Стресові ситуації у матері в період вагітності (конфлікти на роботі, у сім’ї, сумні вболівання).

- Вплив професійних шкідливих факторів на матір у період вагітності.

- Часте вживання алкоголю батька перед вагітністю матері.

- Паління матері в період вагітності.

                 2. Під час пологів (інтранатальні фактори)

- Ускладнення в пологах.

- Наявність асфіксії різного ступеня тяжкості.

- Травма під час пологів.

- Хірургічні втручання під час пологів. Несумісність резус – фактором в матері й дитини.

                 3. Після пологів (постнатальні фактори)

- Недоношеність або перекошеність дитини.

- Велика маса тіла (вага більше 4 кг).

- Хвороба у перший місяць життя.

- Вживання алкоголю та паління матір’ю під час грудного вигодовування.

- Штучне вигодовування дитини.

- Фонові захворювання у дитини (рахіт, діатез, гіпотрофія, анемія)

- Часті ГРВІ, гострі інфекційні захворювання у дитини до трьох років.

- Наявність хронічних соматичних і вроджених захворювань (пієлонефрит, вроджений порок серця).

- Затримка нервово-психічного розвитку.

- Незадовільні матеріально-побутові умови життя.

- Відсутність загартовувальних заходів

- Невідповідність домашнього режиму режимові в новому для дитини дошкільному закладі.

- Конфліктні стосунки в сім’ї.

- Відсутність батька або матері у дитини.

- Неправильне виховання дитини в сім’ї: гіперопіка, гіпоопіка.

            Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все «схоплюють», засвоюють на «льоту», інші відстають у розвитку; одні товариські, інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім'ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто й зовні схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються однаково, а можуть бути зовсім різними.

Чому діти такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров'я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім'ї, а пізніше-вихователями, вчителями, ровесниками.

Дорослі обов'язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.

Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-­фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім'ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось - молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки - бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.

А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім'ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.

Коли починають формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.

Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім'ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як, наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий, як тато. Дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата (маму) в усьому: рухах, інтонаціях, смаках тощо.

Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини і, якщо хочете, своє становище й авторитет, у наших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.

Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім'ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою Наталкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.

Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і характері дитини, вони мають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця - психолога, педагога, лікаря. От Андрійко, часто граючись один, голосно розмовляє з уявним молодшим братиком, виховує, «повчає», інколи свариться з ним, захищає від неіснуючих кривдників. Як тут бути? Заохочувати його, підтримати гру його уяви чи розвінчати цю ілюзію? Взагалі чому виникла ця гра?

А справа у тому, що дитині потрібен партнер в іграх. У мами і часу обмаль, та й не вміє вона гратися так природно, весело, із завзяттям, як діти. Ігри з дорослими корисні, потрібні, але не задовольняють потребу дитини в спілкуванні з іншими дітьми. Який же вихід? Треба дозволяти синам і донькам запрошувати до себе друзів, спілкуватися з ровесниками, особливо коли в сім'ї одна дитина.

Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну, яка вміє вписатися в будь-який колектив - і родинний, і дитячий.

Ви помітили, що одні хлопчики дівчатка ставляться до того, що їх оточує, з живим інтересом, прагнуть пізнати, зрозуміти, спробувати проявити себе, інші - з побоюванням, з непевністю. Чому так? Як виховати оптиміста? Що таке оптимізм?

Оптимізм - це бадьоре, радісне сприйняття життя, це впевненість у своїй захищеності, що ґрунтується на довірчих взаєминах з дорослими та ровесниками.

Лагідність, любов та увага батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це, в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силах.